Люцерна багаторічна, високобілкова кормова культура. Належить до найкращих кормових культур.

Походження. Люцерна — одна з найдавніших кормових культур. Дикі форми люцерни посівної поширені в Азії, Китаї, на Тибеті, Ка­вказі. Жовта люцерна в дикому вигляді росте повсюдно в Європі, в Україні, в Росії, Азії. Синя люцерна та її природні гібриди з жовтою у Європі з'явилися давно: спершу в античній Греції, куди вона була завезена з Мідії (Іран) персами під час воєн, які вони вели проти Греції (середина першого тисячоліття до н. е.). Тому у Греції її називали «медікай» — мідійська трава, а в античному Римі, куди вона потрапила з Греції, — герба медіка.

Назва «люцерна» вперше наведена в книзі Далишампа «Історія розвитку рослинництва» (1587). Паралельно вже араби (маври) завезли люцерну в Іспанію під арабською назвою «альфальфа» (так вона і називається в арабській і англійській мовах). В Україну й Росію люцерна потрапила з Азії, зокрема з Тибету, в першій половині XIX ст. Одну із форм тибетської (китайської) люцерни під назвою «му-сю» через Росію завезено в Європу. Із Франції, за даними С. М. Усова (1837), граф О. Г. Бобринський завіз насіння люцерни синьої на початку ХІХ ст. у Смілянський повіт Київщини (нині Черкаська область). Тут висіяна люцерна перезапилилася з місцевою люцерною жовтою і далі розмножувалася як гібрид. Обмін насінням люцерни, як і інших культур, тривав і триває. Так, із США на початку ХХ ст. до нас завезено люцерну сорту Грім, поліпшену потім Зай-кевичем на Полтавській дослідній станції. У США цей сорт був витіснений двома сортами російської люцерни, які професору Ганзену передав В. Р. Вільямс у 1912 р. Там вона називалася чорна і козацька люцерна.

35. Укісна площа люцерни в господарствах України (1986 -1990 рр.)

Відсоток

Площа,

у структурі

тис. га

багаторіч-

них трав

Степ

1229

76

Лісостеп

453

38

Полісся

86

10

Разом

1768

48

Морфобіологічні та екологічні особливості. Люцерна — високоврожайна, зимостійка й посухостійка багаторічна кормова культура. Світова площа посівів люцерни становить понад 30 млн га, в тому числі в США більше 10, Аргентині 7 млн га. Посівна площа люцерни в СНД сягає 8 — 9 млн га, з них в Україні 1,8 млн га, 48 % у структурі посівів багаторічних трав (табл. 35).

Основні площі люцерни сконцентровані в степовій зоні і Лісостепу, на Поліссі її посіви розширюються дещо повільніше.

Серед кормових трав люцерна — найдешевший корм і багате джерело повноцінного за амінокислотним складом протеїну, каротину. В її листі містяться ксантофіл, вітаміни, мікроелементи, без-азотисні екстрактивні речовини (глюкоза, фруктоза, сахароза, крохмаль — близько 10 - 12 %).

Люцерна належить до роду Мedicago L., родини бобові (Fabaceae). З 50 різних видів (в СНД 36 видів) люцерни Medicago виробниче значення мають чотири: люцерна синя посівна (M. sativa L.), люцерна жовта серпоподібна (M. falcata L.), голуба (M. coerulea L.) й гібридна (середня) (M. media Hoes.). Особливо високу цінність має білок люцерни, зібраної у фазі закінчення стеблування та початку бутонізації. Найбільше білка в листі, бутонах і квітках, найменше — у стеблах.

Усі названі види люцерни мають спільні морфологічні особливості будови різних частин рослин.

Люцерна синя — рослина верхова (висота стебла 80 - 150 см) нещільнокущового типу. Розрізняють укісний, пасовищно-укісний і пасовищний екотипи. Укісний екотип має напіврозлогу розетку весняного відростання і прямостоячий кущ; пасовищно-укісний — розлогу розетку весняного відростання і напіврозлогий кущ; пасовищний екотип— сланку розетку і напівсланку форму куща (рис. 78).

У люцерни добре розвинена коренева система, яка в перший рік життя проникає в ґрунт на глибину 2 — 3, а в 5 — 10-річному віці 9 — 11м і глибше. Листки трійчасті, квітки сині або фіолетові. Суцвіття — китиця, плід — багатонасінний спіральний біб. Насіння нир­коподібне. Маса 1000 насінин 1,5 — 2 г.

Люцерна жовта — багатостебловий кущ з лежачими або прямостоячими стеблами і добре розвиненою кореневою системою. Більш посухо- і морозостійка, ніж синя. Листя опушене, квітки жовті, зібрані в китицю. Плоди серпоподібні. Насіння світло-коричневе. Маса 1000 насінин 0,9 — 1,2 г. Має велику кількість екотипів, тому росте повсюдно — на луках, водороздільних плато, в Степу, Лісостепу, на Поліссі. За сприятливих умов на зрошуваних ділянках дає 2 — 3 укоси. Врожайністю набагато поступається люцерні синій, тому не дуже поширена.

Люцерна жовта має високу посухостійкість. Транспіраційний коефіцієнт її, залежно від місця вегетації, коливається від 280 — 300 до 700 — 900 і вище, що зумовлюється також її невисокою врожайністю. Посухостійкість пов'язана із здатністю використовувати воду з глибоких горизонтів ґрунту.

Незважаючи на високу посухостійкість, люцерна синя й жовта дуже чутлива до поливів. На зрошуваній ділянці Херсонського сільськогосподарського інституту врожайність зеленої маси люцерни за 4 укоси становила 703 ц/га, а в дослідах УНДІЗЗ врожайність сіна люцерни посівної в середньому за 6 років без зрошення становила 24,8, а при зрошенні — 119 ц/га. У Середній Азії на зрошуваних ділянках люцерна дає до 5 - 6 укосів за рік з валовим виходом сіна 160 - 180 ц/га і протеїну 22 - 26 ц/га.

1_4Насіння люцерни починає проростати при температурі 5-6 °С, а ріст рослин навесні — при температурі 7 - 9 °С. Люцерна — холодо-

стійка культура, сходи якої добре витримують заморозки до мінус 5 — 6 °С, дорослі рослини в безсніжні зими витримують морози до мінус 25 °С і нижче. За частих потеплінь посіви можуть загинути навіть від невеликих морозів. Сильно пошкоджуються рослини притертою льодяною кіркою.

Процес формування органів рослин люцерни, як і інших бобових трав, включає дванадцять етапів органогенезу. І етап— формується конус наростання, з'являються зародкові листочки; ІІ— справжні трійчасті листки, стебла з наближеними міжвузлями, тобто розпочинається фаза стеблування і утворюється кущ у вигляді розетки. На стеблі першого року життя в цей період з'являються бічні вегетативні бруньки. ІІ етап органогенезу збігається з періодом збирання покривної культури. Від стану рослин у цей час залежить інтенсивність паросткоутворення, ріст і розвиток рослин у наступному році. На ІІІ етапі збільшується в об'ємі конус наростання і утворю­ється приквіткове листя. В пазухах приквітників закладаються конуси наростання другого порядку, з яких на IV етапі утворюються квітки. Для V етапу характерна диференціація частин квітки. Треба враховувати, що при утворенні на рослині першого року життя пагонів з конусами наростання, що знаходяться на ІІІ — V етапі, може знижуватись зимостійкість рослини. Зимують переважно пагони ІІ етапу органогенезу. Правда, це експериментально недостат­ньо обґрунтовано, оскільки в практиці насінники люцерни нерідко входять у зиму у фазі гілкування й досить добре перезимовують. Головне, щоб перед зимівлею в органах було достатньо запасних пластичних речовин. Протягом VI етапу ростуть тичинки і в пиляках утворюється одноядерний пилок. На VII етапі формуються чо­ловічі гаметофіли, квітка вже повністю сформована. VIII етап — фаза повної бутонізації, а ІХ— фази цвітіння й запилення (перехресне чи самозапилення); Х етап — запліднення, формування бобу й диференціація зародка в насінні; ІХ— наливання насіння; ХІІ — достигання бобів і насіння.

Для проростання насіння люцерни потрібно води в 1,3 — 1,4 раза більше за його масу. Глибина загортання насіння — не більше 4 см. Цей шар ґрунту потрібно підтримувати у вологому стані. Насіння проростає при температурі 2 — 3 °С, масові сходи з'являються при 18 - 20 °С на 9 - 12-й день навесні і на 5 - 6-й день улітку. Сходи витримують заморозки до мінус 6 °С. Люцерна дуже чутлива до під­вищеної кислотності ґрунту, оптимальні умови її розвитку створюються при рН 6 — 7,5.

Значний приріст вегетативної маси люцерни спостерігається через 14 — 20 днів після появи сходів. Бічні пагони з'являються після утворення 6 — 8 трійчастих листків. За два місяці вегетації коренева система заглиблюється в середньому на 90 — 100 см.

Розвивається люцерна посівна за ярим типом. За сприятливого поєднання температурного і світлового факторів, достатніх водного і поживного режимів у рік сівби рослини проходять фази гілкування, бутонізації, цвітіння, плодоношення і достигання насіння. Ця властивість люцерни дає змогу одержувати в рік її висівання повноцінний врожай зеленої маси, а в південних і південно-східних областях — і насіння.

У наступні роки життя люцерна відновлює вегетацію при переході середньодобової температури через + 5 °С. Відростають нові пагони з бруньок зони кущення і пагонів розетки. На зиму рослини повинні максимально накопичити поживні речовини, оскільки нові пагони використовують їх доти, поки на пагоні не сформується листя.

Укісна стиглість (фаза бутонізації — початок цвітіння) настає через 50 — 60 днів. Досліди Інституту кормів УААН свідчать, що перший укіс першого року використання люцерни треба проводити у фазі цвітіння, що дає змогу накопичитись у кореневій системі рослин достатньої кількості поживних речовин для формування високого врожаю наступних укосів. Вважається доцільним збирання одного з 3 — 4 укосів у період цвітіння рослин.

Після скошування рослини відростають переважно за рахунок гілкових бруньок нижнього ярусу, які до підкошування перебували в стані спокою, а також із бруньок зони кущення. Другий і наступні укоси збирають через 30 - 35 днів, а на півдні — навіть раніше (через 25 днів після відростання). Останній укіс проводять не пізніш як за 25 - 30 днів до закінчення вегетації. За цей час молоді пагони встигають накопичити достатню кількість пластичних речовин, інакше можлива масова загибель рослин узимку. Ігнорування цього фактора успішної перезимівлі багаторічних трав призводить щороку до того, що в Україні гине 150 — 350 тис. га їх посівів. У перера­хунку на сіно це становить 600 — 1400 тис. т його, або 8 — 19 % від загального обсягу виробництва.

В організації насінництва люцерни треба зважати на те, що пе­ріод від відростання до достигання насіння першого укосу становить 125 — 145, другого 105 — 120 днів. Тривалість періоду відростання — цвітіння першого укосу 55 — 65, другого 30 — 35 днів. Масове цвітіння збігається з початком формування бобів у частини стебел у травостої, а в цілому період утворення бобів розтягується на 40 — 55 днів.

Для вирощування люцерни сприятливі практично всі ґрунтово-кліматичні умови України. При вапнуванні ґрунту її можна успішно вирощувати до широти Санкт-Петербург — Вологда. Проте найбільша продуктивність її при поєднанні оптимальних умов вирощування (достатку світла, тепла, вологи й поживних речовин).

Найсприятливіша тривалість сонячного освітлення для люцерни в межах 16 год при інтенсивності 30 — 60 тис. люкс. При формуванні врожаю зеленої маси, а також насіннєвого травостою важлива не тільки кількість світла, а й глибина його проникнення в різні яруси посівів. Це якраз і визначає загальну продуктивність фотосинтезу асиміляційної поверхні листкового апарату. Тому в підпокривних посівах покривна культура повинна мінімально затіняти рослини люцерни, а її насінники мають бути зріджені, чого досягають за рахунок широкорядної сівби (від 60 - 70 до 90 см).

Рослини достатньо зимо- й морозостійкі — при відсутності снігового покриву витримують морози до 20 — 25 °С, а якщо є постійний сніговий покрив — до мінус 40 °С. Гинуть посіви люцерни переважно внаслідок різкого коливання температури наприкінці зими, при утворенні притертої льодяної кірки, тривалому затопленні.

Незважаючи на те, що люцерна посухостійка рослина, вона добре реагує на зволоження. Вологість ґрунту при її вирощуванні треба підтримувати на рівні 70 — 80 % НВ протягом вегетації. За цих умов основна маса коріння концентрується в шарі 0-70 см, формується високий врожай зеленої маси. При нестачі вологи в шарі ґрунту 0 — 100 см корені інтенсивніше ростуть углиб, внаслідок чого знижуються ріст рослин і врожайність зеленої маси.

Надмірне зволоження і близьке залягання ґрунтових вод (менше 1,5 м) від поверхні ґрунту негативно впливають на продуктивність і зумовлюють зрідження травостою.

Рослини люцерни формують велику надземну масу і кореневу систему, а також величезну листкову поверхню (100 — 125 тис. м2/га). У спекотні дні поверхня листків випаровує величезну кількість вологи. Сумарне витрачання вологи з одиниці площі посіву люцерни більше, ніж у багатьох польових культур. Однак це компенсується могутньою кореневою системою люцерни, яка дає змогу використо­вувати вологу з глибини 3 — 4 м і більше.

Люцерна добре росте на чорноземах, каштанових, бурих, темно-сірих лісових ґрунтах. Малопридатні для неї торф'яники, неполіп-шені солончаки й солонці, глинисті, кислі, болотні ґрунти з високим рівнем ґрунтових вод.

За підвищеної кислотності ґрунту (рН < 5,5) люцерна росте погано, бульбочкові бактерії не оселяються на її корінні. Тому такі ґрун­ти вапнують, щоб одержати реакцію ґрунтового розчину, близьку до нейтральної. Для вапнування використовують доломітове борошно, мергель, подрібнений вапняк, дефекат, пил цементних заводів, мартенівські шлаки (табл. 36).

36. Орієнтовні норми внесення вапна в перерахунку на СаСО3 залежно від кислотності ґрунту та його механічного складу, т/га

Кислотність (рН соляної витяжки)

Механічний склад ґрунту

супіщаний легкосу-глинистий

суглинистий, важко-суглинистий

Менше 4,5 4,5-5,0 5,1-5,5 5,6-6,0

5,5-5 4 2,5-3 1-1,5

7-8 6-6,5 5-5,5 3-4

Слабке засолення ґрунту істотно не впливає на врожайність люцерни. Сильносолонцю-ваті ґрунти попередньо розсолюють (концентрація солей ґрунтового розчину має бути менше 1 %).

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов, спеціалізації господарств, структури посівних площ люцерну в чистому вигляді або в сумішах з іншими багаторічними травами вирощують переважно в кормових і ґрунтозахисних сівозмінах. У посушливих районах на суходільних землях під неї відводять запільні ділянки, вивідні клини в понижених місцях рельєфу з кращим природним зволоженням, а також поля, прилеглі до зрошувальних систем або водойм, де можна організувати зрошення.

Ділянки інтенсивної культури люцерни можна закладати на польових землях, відведених під кормові сівозміни поблизу тваринницьких ферм.

Післядія люцерни на продуктивність наступних культур залежно від району вирощування, типу ґрунту й вологозабезпечення спостерігається упродовж 2-4 років.

Сорти, районовані в Україні: Веселоподолянська 11, один з високоврожайних сортів — Зайкевича, Надія, Херсонська 7, Херсонська 9, Райдуга, Ярославна, Полтавчанка. Сорти люцерни жовтої мають ще незначне поширення.

Технологія вирощування. Люцерну розміщують у сівозмінах після різних попередників — ярих і озимих зернових, кукурудзи на зерно, технічних та інших культур. Сіють люцерну під покрив і чистими посівами. Тому система обробітку ґрунту спрямована на створення оптимальних умов росту не тільки трав, а й покривної культури. Це, в свою чергу, зменшує енергозатрати на вирощування люцерни, оскільки при цьому одержують додатковий урожай. Правда, і без покриву люцерна в рік сівби нарощує значну зелену масу. Тому питання сіяти люцерну під покрив чи без покриву слід вирішувати в кожному конкретному випадку.

Обробіток ґрунту розпочинають негайно після збирання попередника. Він включає одно-, дворазове лущення стерні й наступну зяблеву оранку на глибину 30 — 32 см звичайними або двоярусними плугами (ПЯ-3-35, ПД-4-35 та ін.). У кормових сівозмінах після оде­ржання двох—трьох урожаїв зеленої маси кормових культур оранку проводять безпосередньо після збирання врожаю. Це буває у вересні—жовтні, навіть у листопаді. Тому дискують посіви тоді, коли потрібно попередньо подрібнити стерньові рештки для кращого їх заробляння під час оранки (стебла кукурудзи, сорго, їх сумішей).

На солонцях проводять пошаровий обробіток. Верхній гумусовий шар дискують бороною або обробляють фрезерним культиватором на глибину 6 —8 до 10 — 12 см, а глибоке розпушування проводять плугами без полиць. Якщо люцерну сіють як післяукісну культуру після збирання озимих проміжних культур і ранніх ярих сумішей, тоді після дискування стерні проводять неглибоку полицеву оранку (на 16 — 18 см) з одночасним коткуванням кільчасто-шпоровим котком.

Удобрення. При врожаї близько 450 ц/га зеленої маси люцерна споживає 300 - 320 кг/га азоту, 60 - 80 кг фосфору, 180 - 200 кг/га калію. Близько 40 % кількості азоту рослина виробляє сама за рахунок фіксації його з повітря бульбочковими бактеріями, а решту бере з ґрунту, якщо додатково не вносити добрив. При внесенні добрив частка вилученого азоту з ґрунту і добрив при цьому може становити: 80 - 100 кг/га з ґрунту і 46 - 60 до 80 кг/га — за рахунок мінеральних або органічних добрив. Ефективність добрив посилюється при достатньому зволоженні. При цьому поліпшується також фіксація атмосферного азоту. Досліди кафедр агрохімії і рослинництва Уманської ДАА показали, що на глинистих опідзолених і звичайних чорноземах та сірих лісових ґрунтах при частковому зрошенні (близько 600 — 800 м3/га води) в умовах Лісостепу й Полісся норма азоту може становити 100 — 120 кг/га. Врожай зеленої маси на фоні внесення 80 - 100 кг/га фосфору і калію становив 600 - 700 ц/га за 3-3,5 укоса.

У Степу люцерну удобрюють лише на зрошуваних площах з урахуванням запланованого врожаю та родючості ґрунту. Внесені добрива сприяють підвищенню врожайності і поліпшенню якості кор­му. Зокрема, в рослинах підвищується вміст протеїну і каротину.

Люцерна добре реагує на органічні добрива. Їх вносять як під попередники та передпопередники, так і безпосередньо під культуру восени, перед оранкою на зяб. У зволожених районах Лісостепу й Полісся вносять 40 — 60 т/га, а в засушливих (Степу) 30 — 35 т/га. Ці норми є орієнтовними, їх треба диференціювати з урахуванням типу ґрунту, попередників, районів вирощування та ін.

При рН < 7 зменшується азотфіксуюча властивість бульбочкових бактерій, зростає споживання рослинами азоту з ґрунту. На кислих і слабкокислих ґрунтах ефективне внесення щороку 80 — 90 до 100 — 120 кг/га мінерального азоту. На нейтральних і лужних ґрунтах його краще вносити перед сівбою від 30 — 40 до 60 кг/га.

Позитивно впливають на продуктивність люцерни мікродобрива — молібденові, борні, марганцеві та ін. Так, внесення молібденових добрив на дерново-підзолистих, дерново-лучних, сірих лісових ґрунтах, опідзолених і реградованих чорноземах підвищує врожайність трав у перерахунку на сіно до 10 — 12 ц/га. Крім того, під впливом молібдену у вегетативній масі рослин на 15 — 20 % збільшується вміст протеїну. Позитивна дія марганцю виявляється при внесенні його на чорноземах і каштанових ґрунтах. Кальцієві добрива рекомендується вносити або використовувати для вапнування, коли верхній шар ґрунту містить менше 0,02 % кальцію. Борні добрива широко застосовують на насінницьких посівах.

Сівба. Сіють насінням районованих сортів не нижче другого класу, чистим від насіння бур'янів, особливо карантинних. При наявності в насінній партії 20 % і більше твердого насіння його треба скарифікувати на спеціальних машинах СС-0,5, СКС-1, СКС-2 за 10-12 днів до сівби або безпосередньо перед сівбою.

Перед висіванням насіння провітрюють, прогрівають, інокулюють, збагачують на мікроелементи (молібден, бор, марганець).

На корм люцерну сіють під покрив, без покриву, в чистому вигляді або в травосумішах звичайним рядковим способом з міжряддям 15 і 30 — 45 см (в посушливих умовах) зерно-трав'яними сівалками СЗТН-47, СЗТ-3,6, СЛТ-3,6, СУТК-47 та ін. Глибина загортання насіння залежно від його типу — від 1 — 2 см (важкі запливаючі ґрунти) до 3 — 4 см (чорноземи, каштанові, швидковисихаючі ґрунти).

У всіх зонах оптимальна норма висіву люцерни 8—10 млн схожих насінин на 1 га, або 16 - 20 кг/га при 100 %-й господарській придатності. При висіванні люцерни під покрив норму висіву по­кривної культури зменшують на 20 %.

У сумішах із злаковими (стоколосом безостим, пирієм безкорене-вищним, вівсяницею лучною та ін.) на схилах і в кормових сівозмінах висівають 12 — 14 кг люцерни, або 60 — 80 % від норми висіву в чистому посіві. Насіння злакових трав у суміші може бути не більше 30 — 40 % їх повної норми висіву. Це пояснюється тим, що вони інтенсивно кущаться і при висіванні більшої кількості насіння можуть витісняти люцерну з травостою вже на другому році користування тр авосумішшю.

Догляд полягає переважно у проведенні осінніх (фосфором і ка­лієм) та весняних підживлень (азотом). Важливими є боронування зубовими, голчастими або дисковими боронами (залежно від щіль­ності ґрунту і густоти посіву) навесні та після першого й другого укосів. На травах другого і наступних років користування важливо застосовувати долотування (на 12 — 14 до 20 см) і щілювання. На півдні України люцерну слід поливати (300 — 400 м3/га під 2-й і наступні укоси).

Вирощування люцерни на насіння. Потенціал насіннєвої продуктивності люцерни сягає 10 — 12 ц/га і навіть більше. Нині реальна врожайність 3 — 4 до 6 ц/га. Основна складові цієї технології:

• мала норма висіву насіння — 1,5 — 2 кг/га;

• широкорядний посів — 60-70 до 90 см;

• строки сівби: навесні — 3-тя декада квітня — перша декада травня або в червні після озимих проміжних культур, відповідно під покрив ранніх ярих кормосумішей і кукурудзи на зелений корм,висіяних зниженими нормами висіву;

• безпокривна сівба з використання гербіцидів або підкошуванням;

• бджолозапилення переважно одиничними дикими бджолами (наприклад, метахіла ротундата) та іншими комахами; для цього посіви треба розміщувати поблизу природних угідь;

• фосфорне підживлення. Збирання на насіння пряме (вичісуванням) або роздільне з першого (недостатнє зволоження) або з другого укосу (достаток вологи, зрошення). Тоді перший укіс у фазі початку бутонізації;

• при дворічному використанні на насіння посіви не обробляють, посіви 3 — 4-го років до цвітіння обробляють відповідними препаратами. Особливої шкоди завдає люцернова совка;

• використання на насіння зріджених посівів 3 — 5 років, достатньонавіть 8—12 кущів.

Нерідко доводиться обробляти посіви гербіцидами. Це небажано з відомих причин — шкідливо впливає на середовище і корм, дорого обходиться, значно і навіть різко збільшує енергозатрати (на 15 — 20 %). Альтернативні заходи боротьби з бур'янами — формування густого травостою, підкошування, в тому числі в рік сівби.

Збирання. Застосовують самохідні косарки, іноді при скошуванні люцерни на сіно плющення трави, щоб прискорити її висихання у валках. Використовувати роторні косарки-подрібнювачі не слід, бо вони розщеплюють нижні частини стебел, на яких містяться бруньки, що погіршує і затримує відростання, знижує врожайність зеленої маси.

Біоенергетична ефективність вирощування люцерни на корм при мінімізації прийомів технології висока. За даними О. І. Зінчен-ка і В. А. Малого (1994), енергетичний коефіцієнт вирощування люцерни підпокривного й безпокривного весняного та післяукісного посівів за два роки користування з урахуванням року сівби становив 5,6 — 6,7, що є досить високим показником.

Люцерна економічно дуже вигідна кормова культура. Затрати праці на одиницю продукції при врожайності 350 - 400 ц/га зеленої маси в 2 — 3 рази нижчі, ніж при вирощуванні зернових. При врожаї зеленої маси 500 — 600 ц/га собівартість 1 ц корм. од. знижується в 3 — 4 рази проти зернових, а умовний рівень рентабельності становить 280 - 320 %.

12.03.2018г.