Інфекційний ринотрахеїт великої рогатої худоби

Прискока В. А., доктор ветеринарних наук

Інфекційний ринотрахеїт (ІТР) – контагіозна хвороба великої рогатої худоби, що характеризується гарячкою, ураженням органів дихання, вульвовагінітом, баланопоститом, абортами, кон’юнктивітом, іноді – енцефалітами та артритами.

В залежності від домінування тих чи інших ознак захворювання отримувало різні найменування: інфекційний (пустульозний) вульвовагініт, інфекційний некротичний ринотрахеїт, інфекційний риніт, контагіозна бронхопневмонія, інфекційний катар верхніх дихальних шляхів, «червоний ніс», везикулярна хвороба статевих органів, пухирцевий висип тощо.

Захворювання реєструється на всіх континентах світу, в тому числі – і в Україні.

Історична довідка. Захворювання з подібними клінічними ознаками спостерігав та описав вітчизняний вчений Ф.М. Пономаренко у 1938 році і дав йому назву «інфекційний катар дихальних шляхів». Але лише після ізоляції вірусу та детального вивчення перебігу інфекції в США (1955-1956 рр.) це захворювання під назвою «інфекційний ринотрахеїт» стало широко відомим. В 1958 році було встановлено, що збудники ІРТ та інфекційного пустульозного вульвовагініту ідентичні. Подальшими дослідженнями доведено, що цей вірус має відношення до виникнення кон’юнктивітів, менінгоенцефалітів, абортів.

Збудник – вірус, що має у своєму складі ДНК і відноситься до родини герпесвірусів. Ця родина неоднорідна, і тому є різні підходи до класифікації штамів. На сучасному етапі вважають, що штами розподіляються по трьох типах вірусу ІРТ: 1 та 2 (підтипи 2а, 2b), і 3 (підтипи 3а, 3b). Показано, що віруси, виділені при респіраторному (ринотрахеїт – 1-й тип) та генітальному (пустульозний вульвовагініт – 2-й тип) синдромах, в антигенному відношенні ідентичні, лише мають різну електрофоретичну рухомість.

Віріони мають розмір 150-200 нм і складаються з капсиду кубічної симетрії, який містить 162 капсомери. Константа седиментації зрілого віріону – 1630-1830 S.

Вірус при -60 -700С зберігається 7-9 місяців, а при 560С – інактивується через 20 хвилин, при 370С – через 4-10 діб, при 220С – через 50 діб. Розчини формаліну 1:500 інактивують вірус через 24 години, 1:4000 – через 46 годин. Вірус чутливий до ацетону, ефіру, хлороформу.

Вірус ІРТ має тропізм до клітин органів дихання та розмноження, може мігрувати із слизових оболонок у центральну нервову систему. Після інфікування великої рогатої худоби вірус довгий час персистує в організмі (до 6-12 місяців), що створює небезпеку для здорових тварин.

Вірус культивується в культурах клітин нирки телят або ембріонів корів.

Епізоотологія. До вірусу найбільш чутлива велика рогата худоба усіх порід, статей та вікових груп. У кролів відтворена латентна інфекція ІРТ. Також антилопа гну є носієм вірусу.

Свиней, коней, морських свинок і курячі ембріони інфікувати не вдалося.

Основним джерелом збудника є хворі тварини і латентні вірусоносії. Вірус передається здоровим тваринам при безпосередньому контакті, аерогенно, через інфіковані сперму, корми, інвентар. Людина та транспорт також мають відношення до переносу збудника. Швидкому розповсюдженню вірусу сприяють безсистемні формування стада, скупченість тварин та їх вільне парування, використання контамінованої вірусом ІРТ сперми. В природних умовах захворювання провокують стресові фактори.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває від 2 до 21 доби. Клінічні ознаки залежать від форми та перебігу хвороби, представлених ураженнями верхніх дихальних шляхів, вагінітами, енцефалітами, кон’юнктивітами, артритами різної ступені тяжкості.

При респіраторній формі у молодняка великої рогатої худоби реєструється підвищення температури тіла до 41-420С, пригнічений стан, гіперемія слизових оболонок носової порожнини, часте дихання, кашель, серозні або слизово-гнійні витоки з носу, риніт, ринотрахеїт, висока смертність (до 25-40% при гострому перебігу). За тяжкого перебігу хвороби можливі ознаки асфіксії. Гіперемія розповсюджується на носове дзеркальце («червоний ніс»).

Генітальна форма у корів, телиць характеризується пустульозним вульвовагінітом, оваріїтом, сальпінгітом. У корів іноді виникають ендометрити, а у биків – орхіти. У тільних корів вірус ІРТ може викликати загибель ембріону, на більш пізніх стадіях тільності – загибель плоду і аборт, або ж народження нежиттєздатних телят, які гинуть в перші дні після народження. Також відзначають випадки гострого маститу у корів (збільшення вимені і його болючість), знижуються надої. У хворих биків процес локалізується на препуції і статевому члені з утворенням пустул і пухирців.

Кератоконюнктивальна форма може бути як самостійною, так і в поєднанні з іншими формами. При цьому відмічають запалення кон’юнктиви, рогівки та слизової оболонки третьої повіки, внаслідок чого виникає сльозотеча, підвищена чутливість до світла, набряк слизової оболонки. Часто рогівка втрачає прозорість, стає мутною, з подальшою появою більма.

Нервова форма у молодняка починається раптовим збудженням, агресією, порушенням координації рухів. У деяких тварин, навпаки, відмічають сильну депресію. Захворювання супроводжується м’язовим тремором, конвульсіями, слинотечею, паралічами та загибеллю в стані опістотонусу.

Шкірна форма ІРТ спостерігається в основному у бугаїв і характеризується ураженням шкіри біля ануса, кореня хвоста, промежини, сідниці та мошонки і проявляється облисінням, екземоподібним висипом. Іноді шкірна форма поєднується з генітальною (баланопостит, орхіт).

Вірус інфекційного ринотрахеїту часто входить до складу паразитоценозу (спільностей збудників), поряд з вірусами діареї, парагрипу-3, респіраторно-синцитіального, аденовірусу, а також мікоплазмами, хламідіями, пастерелами, сальмонелами, викликаючи змішані інфекції, і тоді клінічні ознаки можуть мати значні варіації, а перебіг захворювання – більш тяжкий. Ці варіації в клінічних проявах будуть залежати від того, який збудник домінуватиме в конкретному випадку. Взагалі, при змішаній інфекції популяція вірусів представляє собою високотехнологічне утворення, подолати яке можливо лише адекватними заходами.

Патологоанатомічні зміни. При респіраторній формі хвороби макроскопічно характерними є дифузний серозно-катаральний, серозно-гнійний і фібринозно-некротичний риніт, ларінгіт, трахеїт з утворенням дифтеритичних нашарувань, ерозій, виразок. У телят спостерігають лобулярну бронхопневмонію, а в ускладнених випадках – катарально-гнійну. Іноді помічають емфізему легень, пінисту рідину в трахеї та бронхах. Підщелепові, заглоткові, бронхіальні та середостінні лімфовузли набряклі, гіперплазовані, з крововиливами. При гістологічному дослідженні слизової оболонки бронхів виявляють білкову дистрофію та некроз епітелію, нейтрофільну і лімфоїдогістіоцитарну інфільтрацію товщі слизової оболонки та набряк підслизової сполучнотканинної пластинки. В епітелії слизової оболонки – внутрішньоядерні ацидофільні включення.

Генітальна форма на ранній стадії проявляється гіперемією та петехіальними крововиливами на слизових оболонках піхви у корів та препуції і пенісі у бугаїв. На пізніх стадіях захворювання виявляють у корів пустульозний вульвовагініт, персистентні жовті тіла, гіперплазію та кисту яєчників, катарально-гнійний ендометрит, сальпінгіт, а у бугаїв – баланопостит, уретрит, простатит, орхоепідидиміт.

При нервовій формі виявляють набряк оболонок мозку, крововиливи навколо дрібних кровоносних судин великих півкуль мозку. Спостерігають також менінгоенцефаліти лімфоцитарного типу.

Крім того, реєструють кератокон’юнктивіти, артрити, вогнищеві некрози в печінці, запалення шлунково-кишкового тракту, а у бугаїв – рецидивуючі дерматити.

Діагностика. Постановку діагнозу на ІРТ здійснюють комплексно на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін і результатів лабораторних досліджень.

Для дослідження в лабораторію надсилають серозний слиз або зіскрібки слизових оболонок носової порожнини, геніталій. При вимушеному або діагностичному забої тварин беруть зіскрібки або відбитки з слизової оболонки носу, гортані, трахеї, вульви, сечового міхура і вміщають у 2 см3 забуференого фізіологічного розчину рН 7,2-7,4, а також невеличкі шматочки (5 х 5 см) легень, печінки, нирок, селезінки, лімфатичних вузлів, уражених ділянок шлунково-кишкового тракту.

Від абортованих плодів відбирають шматочки печінки, легень, нирок, селезінки, черевну або грудну рідину, а від корів – проби котиледонів матки і плаценти.

При нервовій формі хвороби відбирають шматочки різних відділів головного мозку. Зібраний патматеріал заморожують і доставляють у лабораторію у термосі з льодом. Відбір патологічного матеріалу від загиблих та вимушено забитих тварин слід проводити не пізніше 2-х годин після загибелі або вимушеного забою.

Для серологічної діагностики від тварин відбирають парні проби сироваток крові: першу – на початку захворювання, а другу – через 21 добу. Від бугаїв відбирають також змиви з препуція для вірусологічних досліджень. Проби з окремих партій сперми, одержані від одного бугая за останні 30 днів, об’єднують і досліджують як одну пробу. При отриманні позитивних результатів кожну пробу досліджують окремо.

Абортовані плоди підлягають дослідженню з метою ізоляції вірусу або виявлення антигену.

Ізоляцію вірусу ІРТ здійснюють в культурах клітин нирок телят, нирок ембріонів телят, тестикул бичків з наступною ідентифікацією його в реакції нейтралізації (РН), або інших методах: реакції імунофлуоресценції (РІФ), імунного ферментного аналізу (ІФА), полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) тощо. В даний час для виділення вірусу ІРТ використовують 2 лінії клітин МДВК.

Антиген вірусу ІРТ у патологічному матеріалі та спермі виявляють за допомогою електронної мікроскопії або ІФА, РІФ, ПЛР.

Антитіла досліджують в РН, РНГА, ІФА.

Діагноз захворювання на ІРТ вважається встановленим при одержанні позитивних результатів в одному з нижченаведених випадків:

- якщо вірус ізольовано з патматеріалу або сперми в культурі клітин та ідентифіковано в одній із реакцій;

- при виявленні антигену вірусу ІРТ у патматеріалі та спермі в одній із вказаних вище реакцій;

- при встановленні 4-кратного приросту титрів специфічних антитіл у парних пробах сироваток крові.

У випадку змішаної інфекції важливо виявити всі члени паразитоценозу та домінуючий збудник, бо від цього залежать подальші дії по боротьбі та профілактиці захворювання.

Заходи боротьби та профілактики ІРТ великої рогатої худоби. Після встановлення діагнозу на ІРТ господарство або населений пункт оголошується неблагополучним, вводяться карантинні обмеження. Відповідно до цього у неблагополучних господарствах забороняють купівлю та продаж великої рогатої худоби, перегрупування тварин, вивезення фуражу, предметів догляду та молочних продуктів від хворих тварин без попереднього знезараження. Хворих тварин ізолюють і за ними закріплюють окремий обслуговуючий персонал.

У стаціонарно неблагополучних господарствах передбачається постійне застосування вакцин. При встановленні діагнозу на ІРТ у бугаїв їх вибраковують незалежно від племінної цінності, а корів та телиць переводять на ректоцервікальний метод штучного осіменіння.

При в’їзді на ферму, де утримують хворих тварин, обладнують дезбарєр з дезрозчином, а при вході в приміщення – дезкилимки.

Приміщення, в яких утримують тварин з гострим перебігом хвороби, а також предмети догляду, спецодяг, підстилку та гній знезаражують у встановленому порядку.

У неблагополучних господарствах туші забитих тварин за відсутності в них патологічних змін реалізують без обмежень. Молоко від клінічно хворих на ІРТ корів пастеризують при 700С впродовж 30 хвилин. Молоко від клінічно здорових тварин використовують без обмежень.

Обмеження з господарств знімають після одужання тварин, завершення ветеринарно-санітарних заходів, але не раніше ніж через 30 діб після останньої вакцинації.

Стосовно змішаної інфекції, де складовою частиною є вірус ІРТ, то заходи боротьби треба виконувати, враховуючи склад паразитоценозу, і беручи до уваги взаємодію патогенів між собою. Важливою умовою при цьому є дії, направлені на зниження кількості збудників у навколишньому середовищі та організмі, що досягається постійною дезінфекцією в присутності тварин, використанням щілинних підлог, функціонуванням вентиляційної системи, зменшенням кількості тварин на одиницю площі. В деяких випадках ефект дає комплекс заходів, спрямованих на розрив епізоотичного ланцюга: подовження часу санації приміщень, зміна місць отелення, утримання тварин у літніх таборах. Для новонароджених телят корисним є розміщення їх у індивідуальних будиночках.

В перелік заходів по профілактиці змішаних інфекцій входить також комплексна та асоційована імунізація. Вибір вакцин при цьому обумовлюється результатами діагностики.

Імунітет та специфічна профілактика. У перехворілих тварин виникає стійкий та тривалий імунітет, що передається потомству з антитілами через молозиво. В стійкості організму до інфекції значну роль відводять секреторним антитілам.

Для специфічної профілактики використовують вакцини із атенуйованих штамів (так звані «живі»), інактивовані, рекомбінантні, субодиничні.

Вакцини із атенуйованих штамів найбільш поширені та мають велике представництво. Тільки в США застосовують 14 варіантів цієї вакцини. В Бельгії та Японії поширені вакцини із ts-мутантів. В Росії для профілактики ІРТ застосовують живу вакцину ТК-А (ВІЕВ), а також «Бівак», яка має у своєму складі два вакцинних штами: ПГ-3 та ІРТ.

Існує думка, що імунізація тварин живими вакцинами проти ІРТ знижує, але не попереджує латентну інфекцію у ВРХ.

Серед інактивованих необхідно відмітити вакцину із епізоотичного штаму 4016, яка застосовується у Росії.

Комбіновану вакцину ХІПРАБОВІС-4, до складу якої входять інактивовані віруси ІРТ, ПГ-3, діареї ВРХ та живий респіраторно-синцитіальний вірус ВРХ.. Цю вакцину виробляє іспанська фірма «Хіпра». Перевага цього препарату полягає в тому, що він створює напружений імунітет не лише проти ІРТ, але й інших збудників, які традиційно є складовими частинами змішаної інфекції. Вакцину розчиняють у рідкій фракції згідно з настановою і вводять по 3 мл внутрішньом’язово в ділянці шиї, або підшкірно в ділянці підгруддя. Ревакцинують тварин через 21-30 днів. В подальшому ревакцинацію здійснюють один раз на рік.

Наведемо деякий досвід поєднаного використання живої та інактивованої вакцин проти ІРТ у Німеччині. Живу вакцину вводили дворазово з інтервалом 6 тижнів відразу після встановлення діагнозу. Через 7 місяців дворазово з тим же інтервалом вводили інактивовану вакцину. В результаті такої вакцинопрофілактики нових випадків захворювання не виявляли. Через 4 роки після закінчення вакцинації тварини були серонегативними, за виключенням деяких телят.

Рекомбінантні та субодиничні вакцини знаходяться в стадії розробок, а тому мають обмежене застосування.

У деяких випадках для профілактики змішаних інфекцій за участю ІРТ з позитивним результатом використовують гіперімунні сироватки, отримані на кожний член паразитоценозу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційним ринотрахеїтом – пустульозним вульвовагінітом (баланопоститом) великої рогатої худоби.

(Затверджено наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України 10 жовтня 2000 року, № 47).

2.Довідник лікаря ветеринарної медицини. Київ, 2004 р.

3. Инфекционные болезни животных. М., 1987, стр. 98-99.

4. Сюрин В.Н., Самуйленко А.Я., Соловьев Б.В., Фомина Н.В. Вирусные болезни животных. М., 1998, ст. 630-646.

5. Прискока В.А. Основи паразитоценології вірусів та бактерій. Київ, 1999, с.83.

20.12.2017г.
2009-2018 © АгроВектор. All rights reserved.
КОРЗИНА ЗАКАЗОВ

Продавец Наименование Кол-во Цена  
ОЧИСТИТЬ КОРЗИНУ
ПРОДОЛЖИТЬ ПОКУПКИ
ОФОРМИТЬ ЗАКАЗ
КОРЗИНА ЗАКАЗОВ (0)
ОФОРМЛЕНИЕ ЗАКАЗА
ВЕРНУТЬСЯ В КОРЗИНУ
ПРОДОЛЖИТЬ ПОКУПКИ
ОТПРАВИТЬ ЗАКАЗ